/Files/images/00/nvk_5_konkurs_ekskursovodv/IMG_2309.JPG

/Files/images/Музей бідняка/вивыска.jpg

Шановні гості!

Запрошуємо Вас на зустріч із нашим земляком, письменником і поетом, членом Національної Спілки письменників, почесним громадянином нашого міста – Григорієм Прокоповичем Бідняком.

Наш музей – це острівець історії і культури, де зберігається літературна спадщина колишнього випускника нашої школи, людини, для якого рідний край є оберегом, а життєвий шлях – приклад великої любові до українського народу, до України. Він у своїй творчості постійно звертається до своїх витоків, оповитих козацькими легендами. Усі його поезії пронизані синівською любов’ю до гірницького краю, до його людей, до рідної домівки,зігрітої материнською ласкою. Усе у рідному краї він пам’ятає: і Ревун-річку, і острів Буцький, друзів, вчителів,школу, батьківську криницю.

До нас поет звертається із словами із вірша «Нащадкам», який є головним у експозиції нашого музею:

Нащадки мої!Вам тут жити, радіти…Україну,як неньку любіть.Ваші предки всі тут,І ростуть ваші діти –Україну своюЗбережіть!

/Files/images/Музей бідняка/музей.jpg

Народився Григорій Прокопович Бідняк – голодному у 1933 році у селищі Городище. У страшний 33, коли «партійці трусили селянську комору. До крихти, зернини Усе забирали, А люди від голоду пухли, вмирали.» Його батько Прокіп Степанович Бідняк працював у шахті вибійником, після війни залишився інвалідом, працював у колгоспі бригадиром. Саме від нього майбутній поет перейняв міцний характер, вимогливе ставлення до себе і до людей. Мати Федора Петрівна у колгоспі працювала все життя. Їх портрети , портрети сестер поета знаходяться перед вами.

Перед вами «Кобзар» Тараса Шевченка. Ця книга і Біблія були найбільшими святинями в сім’ї Бідняків. А ось портрет Великого Кобзаря,обрамлений рушником, він завжди прикрашав хату, у якій звучало невмируще Шевченкове слово, українська пісня та мамина колискова.

Не забувайте матерів своїхні в час скорботи,ані в час світання.Несіть до нихсвій посивілий сміх,свою сльозу,вона, мов зірка рання.

Українська сорочка…

Усе життя Григорій Прокопович беріг сорочку, яку вишила мама. Вона і зараз зберігається у нашому музеї .

/Files/images/Музей бідняка/сорочка.jpg

Мамою ще вишиту сорочкубережу, як доленьку свою.В ній пройшли мої юначі рокиУ вербовім, голубім краю,В ній ходив до школи і гордився.

Навчався поет у нашій школі, яка на той момент була семирічною, а середню освіту здобув у ЗОШ №7.

Зверніть увагу, перед вами вірш, який Григорій Бідняк присвятив рідній школі.

П’яту школу свою не забуду,Тут лишились літа золоті,Я до неї приходити буду,Щоб не стало в моєму житті.

Школа ,однокласники,учителі є оберегом для кожного з нас.

Перша вчителька, інші вчителі... Не раз згадав він їх у своїх поезіях вчителя української мови і літератури Марію Григорівну Бобошко – Луговську.

Вставай , моя пісне, зоряна-життя молодіє, буя...Де ви, Маріє Григорівна,Учителька перша моя.Пригадую Вас постарілуУ зморшках привітне лице,Що завжди усмішкою гріло,З журналом в руках,з олівцем...Лиш очі незмінні, як правда,А правда не зраджує час.Дивились сміливо і прямо.У серце до кожного з нас

Поет Григорій Бідняк зустрівся зі своєю музою ще в 5-му класі. Як не ивно, але вже в цей час з’являються вірші, пронизані глибоким почуттям любові до України, яка була складовою Радянської держави, що тільки-но вийшла переможцем у кровопролитній війні з фашизмом.

Пролетіли шкільні роки... І відправився Григорій Прокопович з батьківського порогу, узявши із собою рушник, вишитий матір’ю на щастя, на долю.

/Files/images/Музей бідняка/рушник.jpg

Пам’ятаю, яквиходив з хати ластів’ям з гнізда,що не злетить.Той рушник поклала мені мати і сказала :« Сину, хай щастить.Хай удача завжди тобі буде,світиться Жар-птицею перо.Щоб хороші зустрічались люди,для людей роби добро.»

Після закінчення школи Григорій Прокопович йде працювати на рудник імені Ворошилова. Це був особливий період в його житті, справжнє пізнання життя з його проблемами і труднощами.

Потім була служба в лавах Радянської Армії - період змужіння і поглиблене розумінння того, що відбувається в країні, у світі. З армії Григорій Прокопович повернувся до рідного краю, у місто Марганець.

Я знов і знов вертаюся до тебевербовий краю, мій гірницький край,де золотиться сонячно крайнебо.Мій оберіг—душі моєї рай.

Після служби в армії Григорій Прокопович працював піонервожатим у школі. А з 1956 року - у Марганецькій друкарні. Він зрозумів: місце його, покликання, крім поезія, саме тут - у друкарні. Згодом Григорій Прокопович переїжджає до Бердянська,там теж працює у друкарні. Тут поет зустрічає своє справжнє кохання Катерину Іванівну Сіващенко, яка стала його дружиною. Ось перед вами фотографії із сімейного альбому: дружина , син Олег, онук Іван, Євген. Саме про Катерину Іванівну, яку ви бачите на фотографії, написані зворушливі рядки.

Горить багрянцем листя на калині,у нім рясніє, ніжиться тепло.А ми з тобою любимось і нині.Кохання -- наше вічне джерело.

Наполегливо працюючи, Григорій Прокопович зрозумів, що, щоб досконало володіти професією, треба вчитись. І він закінчив Львівський поліграфічний інститут. У 1966 році Григорія Прокоповича призначають директором Марганецької друкарні. Це був початок його роботи як керівника. З 1977 року Григорій Прокопович живе і працює у Дніпропетровську.

У музейній експозиції документи із особистого архіву поета, ось він серед друзів – однолітків, на роботі у Марганецькій та Дніпровській друкарнях . Є тут грамоти за меценацтво, внесок у видавничу та літературну справи, листи подяки.

Нестримне бажання знати історію рідної України покликало поета на навчання на історичний факультет Дніпропетровського університету. Григорій Прокопович завжди цікавився історією України . Його цікавила історія України, історія козацтва, історія рідного краю.

За цим столом, друкуючи на цій друкарській машинці, народжуються строфи.

/Files/images/Музей бідняка/машинку.jpg

Мені вбивали ненависть до тебе,щоб зрікся я і мови, і тебе, але менінічого так не треба, як степу шир і небо голубе.Мого народу мужнє устремління,душевна щедрість і цього буття.Для мене ти – і щастя моє й болі,калиновий вінок нестворених творінь,дороговказ нескореної долі,усіх моїх надій і устремлінь.

Друкувати свої вірші в періодичних виданнях поет почав тільки після 1991 року, після здобуття Україною незалежності. А незабаром вийшли перші збірки віршів. «Слово для спраглих» 1992 рік, « З Україною в серці» 1992 рік, « Сатиричний вернісаж» 1992 рік – перші збірки Григорія Бідняка.

/Files/images/Бідняк.gif

/Files/images/музей експозицыя.jpg

Перед вами лист – відгук відомого українського письменника Олеся Гончара, якому Григорій Бідняк надіслав свої перші книги – збірки віршів. Ось як оцінив творчість нашого земляка Олесь Гончар: «Дорогий земляче, книжки – обидві – від вас одержав, щиро вдячний за увагу. Читаючи Ваш збірник , з приємністю переконався, що Ви – поет… Вітаю Вас - Олесь Гончар. На порозі Нового 1994 – го.»

Перед вами творчий спадок Григорія Бідняка. Духовна спадщина знайде шанувальників різних жанрів: від байки до сонету.

Тут представлені збірки: « Вуздечка для Пегаса», « Молитва перед іконою України», « В стражданні та любові», « Вербовий край» тощо.

О краю мій!Вербовий краю!Чи є такий щев світі край?За тебе кращогоне знаю.Для мене ти –і дім, і рай.

Уміння розмовляти з дітьми – одна з головних ознак таланту письменників. І цим умінням володіє Григорій Бідняк. Про це свідчать ось ці книги: «Шахтарчата», «Літечко», « Весна – джерельця», « Всеумійко», «Веселяночка», «Мова світанкова» тошо. З яким теплом розповідає поет про дівчинку, яка весною посадила вишеньку в садку.

Посадила вишенькуЯ в садку.Вишеньку – черешеньку –Ось яку …Кругом неї луночкуОбвела,З чистої криниченькиПолила.Слова цього дитячого вірша покладені на музику і пісню ви маєте можливість прослухати.

Творчість нашого земляка привернула увагу композиторів і ось перед вами збірки пісень на вірші Григорія Бідняка: збірник пісень В.Бруснецова, О. Морщавки, І. Тищенка, М. Флеймана, Г.Романюка,Н. Чистякової.

До Вашої уваги найкращі пісні нашого земляка з текстами віршів та нотами до них.

Григорій Прокопович Бідняк написав роман – трилогію « Долею гартовані», романи « Вінчальна ікона», « Планида», « Месія» .

Зверніть увагу на неодмінний атрибут будь якого музею – це «Книга відгуків».Ось відгук одного з найперших відвідувачів: «Поетична світлиця поета Григорія Бідняка – це своєрідне повернення художника до своїх витоків, до батьківського краю, і буде служити вихованню національної свідомості молоді». Ці слова належать В.Хворосту – члену національної Спілки художників України, автором проекту оформлення літературного музею поета – земляка Григорія Бідняка.

Шановні друзі!Любов до рідного краю, до Батьківщини, до матері – України патріота, справжнього громадянина – Григорія Бідняка, і це з болем і вірою в те, що український народ буде щасливим у незалежній і суверенній державі звучить у більшості його віршів.Друзі! Пишайтеся своїми земляками , які через усе життя несуть любов до краю, закосиченого вербами, приїздять у рідне село, повертаються як до життєдайного джерела.

Любіть рідне село, місто як поет – земляк Григорій Бідняк, дбайте про нього, зберігайте його історію. Вогник пам’яті про дитинство у гірницькому краї нехай буде оберегом вам усе ваше життя.

Життя прожити також треба вміти,його пізнати у своїй красі, сприймати,як належить,первоцвіти ірадощі, і прикрощі усі.Щоб не було життя пустим, без змісту,нікчемним у лакействі, потурне,І не було чванливим, без блюзнирства—Любов хай ваше серце обійме.Вона вас пронесе у тайнощі сп’янілі,до нових злетів, роздумів і мрій.І згинуть дні, журбою почорнілі, забувши суть загублених надій

Педагог - організатор Келипенко Т.М.

Кiлькiсть переглядiв: 201

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.